Проблема меж науки й критеріїв науковості є глибоко філософським питанням, гострота якого особливо відчутна в контексті психології. Психологія - міждисциплінарна галузь знань із несумісними орієнтирами, оскільки намагається поєднати результати інтроспективного спостереження та інтерсуб`єктний аналіз поведінки, дедуктивне пояснення та інтуїтивні інтерпретації; застосовування природничого підходу є надто грубим інструментом для пізнання тонкої матерії душі, та й сферою застосування науки, згідно Аристотеля, не може бути свобода та знання про окреме. Наріжним каменем психології є алогічність результатів застосування загальних закономірностей для аналізу взаємовпливу особа-сиутація, фактична відсутність конкретних критеріїв психічної норми, а існування об'єктивної позаісторичної та позасоціальної істини в психології апріорно не можливе. Мультипарадигмальність психології як передумова еклектичного підходу, непізнаність логіки самоорганізації та саморозвитку приводять до неминучого висновку про визначальний вплив інтуїції, необхідності сприйняття суб'єктної індивідуальності навіть коли вона категорично спростовує логічні наукові доведення. Індивідуальнісний підхід як беззаперечна істина психології фактично суперечить логіці наукового пізнання, а науковість психології полягає у мистецтві такого поєднання.